Частина – 1
Покій
Правда – єдине проявлення Знання усього буття, що пронизує всі сфери, всі виміри, вміщає, вирівнює напрямок, вектор усього Сущого, тому що Вона від Бога. Це єдине Знання, яке є Світлом. Правда освітлює усьому і всім Шлях до Причини – Творця і Утворювача.
Яким чином твар потрапляє в Причину? Тільки по єдиному Шляху – Любові до Бога. Це єдиний магніт, який притягує все Суще до Причини. Тому троїстість Божественної природи Творця у трьох природах як одне ціле – Світло, Любов, Правда.
У чому Свобода? Свобода в Покої.
Перший Завіт не доставив покою. Древні пророки алегорично міркували про це, бачили, хто і як може це зробити в кінці всіх часів, тому що час, як категорія визначає вираження Духа у проявленні людської природи – свідомості у всіх її тілах. Кінець усіх часів – проявлення Причини.
Апостол Павло акцентує увагу: якби Мойсей доставив покій, не було б потреби поставати іншому священнику (Євр.7:11). Левитські верстви намагалися законодавчо це зробити у зовнішній системі природи добра й зла людини. Але це не свобода. Це балансування до часу проявлення законодавчої природи свободи Духа.
Покій – ключовий момент, Причина виникнення Вчення Нового Завіту. Прийдіть до Мене всі тружденні й обтяжені, і Я заспокою вас; і знайдете покій душам вашим (Мф.11:29). Тому покій передбачає кінцевий результат Новозавітного Вчення і, коли Істина досягла свого апогею, переводить у Правду.
Покій – момент Істини. Він досягається тільки Воскресінням. Перша фаза – смертю у пітьмі нерозуміння, у пітьмі невір’я. Ніхто не вірив. Віра – дуже складний процес. Я називаю Віру – геном Неба. Віра діє Любов’ю, спрямовує твар до Творця, до Причини. Спрямовує вектор думки, усі характеристики людини, зумовлені Законом – балансом добра та зла зовнішньої її природи, і обумовлює проявлення Причини як кінцевого результату, який є поза образність.
Твердо тримайте у душах ваших, що ви не бачили жодного образа в той день, коли говорив до вас Господь на горі Хорив із середовища вогню (Втор.4:15). Не у свідомості, а душі, яка є життя Духа.
Душа отримує звільнення через проявлення Первісного Духа, який ставить печатки на Дух людський і відсікає основні, набуті моменти образу світу цього. Людський Дух у цьому випадку виступає як свідок. Тому Христос Апостолів називав свідками таємниці проявлення Причини.
Старозавітні Писання – прообраз того, що відбувається в людині. У виконанні заповідей Новозавітного Вчення людина може бути свідком цієї таємниці або Слави, яка проявляється на її очах. Вона сама стає свідомим свідком, тому що свідомість диктує їй направляючий об’єкт – споглядальну форму. Змінюється мислення, висвітлюються ті чи інші законодавчі моменти звернення Творця до тварі. Вирівнюється шлях.
Основний момент, Причина всіх Новозавітних Писань – покій. Це завжди Дух Причини – проєкція Любові. Коли ціль досягнута, з цього моменту починається проявлення Слова, Логосу, воно ж є початком.
Людська форма, як образ Божий піддана мутації тільки з однієї причини – з причини гріха, який від гордості. Гордість – ґрунт, живильне середовище усіх гріхів. На цій базі людський фактор буде проявлятися й далі.
Але, оскільки часу мало, будуть потрясіння, катаклізми, катастрофи, техногенні, екологічні аварії; вплив найближчих зірок нашої Галактики, вплив музики іншого виміру. Це війна, це Армагеддон. Але Писання не може порушитися, воно здійсниться. Це законодавча норма для проявлення свідомості дуальної людської природи в прагненні до досконалості та проявлення Причини в образі світу, незалежно від часу, зумовленого останнім, вищим елементом з’єднання з Творцем.
Зв’язується гріх і розв’язуються пута душі від гріха – у свободу або покій. Покій досягається через страждання, через ту чи іншу форму впливу.
Головне – завжди бачити Причину, епіцентр, невпинно стяжати Духа Святого. Як Апостол Павло каже: бо ми не знаємо, про що молитися, як належить, але Сам Дух клопоче за нас зідханнями невимовними (Рим.8:26). Це якісно інший рівень.
Слово – перехідний елемент. Дозволено проявитися Слову, щоб твар спроєктувала це Слово на свою природу, проникаючи в себе, мала шанс зрозуміти, як мало б бути. Слово – це не тільки інформація, але й вираження Сили Духа. Через Слово Дух ставить печатку на місто (людський Дух) і руйнує це місто. Сьома печать руйнує місто, не залишаючи камінь на каменю.
Тому, ключовий момент – Свобода. Свобода – це Дух, і тільки там є покій, тільки там є повнота, що Наповнює все у всьому.
Частина – 2
Свобода
Господь є Дух, і де Дух Господній, там свобода. Це відправна точка в системі координат, Альфа й Омега усього Сущого, що було, є і буде, який наповнює все і дає усьому Життя. Нічого не буває без волі Божої. Це найвищий критерій досягнення проявленого Новозавітного Вчення.
Усі були підведені до цієї відправної точки, тому що все інше було до часу, мало під собою ту чи іншу цінність, але це – відправна точка Вічності – нескінченності Причини, стан Абсолюту.
Ключове слово – Господь є Дух. Які функції несе в собі? – Свобода. Свобода передбачає Правду. Правда в кінці. Шлях до Неї – це Шлях покою.
Частина – 3
Суд
Наріжний камінь Нового Завіту, Причина виникнення цього Вчення – покій. Немає іншої причини. Як Христос про Старий Завіт казав: як хочете, щоб з вами чинили люди, так чиніть і ви з ними, бо в цьому закон і пророки (Мф.7:12).
Причина виникнення Вчення Нового Завіту – в анулюванні людського фактору, у введенні душі у стан Покою. Це відправна точка входження в стан правильного проявлення цього Вчення – Радості Духа, яка є Правда. Це єдине, що приваблює, змінює вектор усіх думок, коригує всю природу людини, і в кінцевому підсумку, формує з тварі відображення Творця. Ви всі боги, і сини Всевишнього – всі ви; але, як люди, повинні померти (Пс.81:6), тому що суд ваш неправедний.
У чому суд? Завжди встановлення причини злочину, потім слідство. Мета слідства – обвинувальний висновок, після цього – суд. Суд – завжди розв’язання всіх питань. Присутня обвинувальна частина, присутній захист – ті чи інші позитивні характеристики людської природи. Останнє слово – самого підсудного: черствість або покаяння, і вирок. Вирок однозначний і оскарженню не підлягає – смерть, але смерть для конкретної форми природи людини – системи зла.
Від дерева смерті не їж і не пий,
Піснею лестощів свідомість не грій.
Хитрість зміїна – знання ріка
Лестощів зваба – система гріха.
Ілюзій краси, як смерті сон
Візьмуть люди собі в закон.
Не їж, не дивись і не чіпай:
Єдинорогом свій путь прокладай.
Філософія думки – природа начал,
Лестощів зваба кривих дзеркал.
Слід почуття – магія сну,
Зваба мистецтва – мантія ночі.
Хаос права – напастей ріка,
Захист вдачі – ступінь гріха.
Гордість породи свідомостей тьми,
Огидність природи – зла сатани.
Ритми тартару – технічний рак,
Символи дару, проклять пітьма.
Отрута розмислів – суєтність зол,
Маски мумій, душі розкол.
Тління смерті – черва гріха,
В аді серця царює журба.
Поглядів тупість в константі дня,
Живі мерці навколо дитя.
Світ лежить у злі, – Господь мовляв,
Та підлягає тлінню гріховних підстав.
Не дивись на образ – спрямуйся у суть
Об’єктивна строгість – Істини путь.
У констатації фактів бадьорість духа варта,
Невід’ємний фактор свідомо рожна.
Людина в біді! царює морок й пітьма
Мовляє Господь: світ занурився в зло.
Дорога вузька й брама вузька –
тут золота суть, подих Життя.
Гілляста дорога, брами розлогі –
втрачена суть, навколо марноти.
Вогонь жаги у пожежах часів,
Пече до кісток блуду вогнів.
Тягар пророка – труба війни,
Смерть пороку – сну сатани.
Скрижалі Завіту – символ добра,
вогнем трьох світів нарис дарів.
У кам’яних плитах любові вогонь,
Змістом злитим себе ти прозрінь.
Природа солі – слово добра.
Збій у режимі системи зла.
Терпіння волі – служіння добра
Частка долі – в природі Ра.
Вогнем владаря осолений ти.
Сам десятина – Причиною захоплений ти.
Я єсмь Світло і прийшов у світ,
І приніс Завіт – на гостину запросини всіх.
Троїста природа людини
Отже, людина. Її природа троїста. Є тіло душевне, є тіло духовне, і є сукупне тіло гріха і смерті – плоть або фізичне тіло (1Кор.15:44). Чому фізичне? У тілі проходять фізичні процеси, які можна науково пояснити.
Отже, три прояви природи людини – плоть, душа, Дух. У кожному з трьох цих тіл є ще три прояви абсолютно відокремлені, але перебувають в одній цілісній конфігурації. Людина, кожен її прояв унікальний за природою, неповторний, відокремлений, має завершений цикл і форму, він самодостатній, і його можна тиражувати або проявляти печатки.
Що означає проявляти печатки? Кожне тіло має природу Духа, тому що нічого не може бути без волі Духа у своєму проявленні вираження цієї Сили.
У людині дуже багато духів. Їх можна порахувати. Біблійні Одкровення запрошують до розгляду цієї природи, але не зовнішньої природи занепалої людини, а внутрішнього змісту – Образу і Подоби Трійці або Боголюдини. У цьому і є сенс.
Отже, три тіла, у кожному ще три, вони всі відокремлені. Підсумовуючи, кожне тіло має свою Десятину. Усі три тіла є Десятиною. У кожному з трьох є період низу і верху, де ці духи можуть перебувати в тому чи іншому русі, формуючи цю природу під себе і виражаючи себе. Це так звані сходи Якова, семеричне проявлення. Але це лише зовнішня форма. У людині є категорія, деяке місце, яке називається Царство Небесне.
Що є Царство Небесне
Небо – це твердь, Престол, звідки виходить суд у твердості Слова як Істини в останній інстанції – нехай буде слово ваше твердо.
Твердь або Небо – це первинна природа, матрична форма людини, яка свідчить про неправильність позиції людини стосовно світу духів. Духи, які в людині, ображаються на природу цієї людини. Війна йде між духами, і людина перебуває між цими жорнами, полюсами та страждає від цього, але, якби просто страждала.
Людина страждає в нерозумінні існуючих процесів власної природи. Людина не пізнана. Людина не пізнана іншою людиною. Людина – таємниця, тому що сама собі не належить. Людина не знає ні свого початку, ні свого кінця.
Принаймні, ми можемо довіряти Писанням, тому що Писання, як ілюстрація на природу самої людини, повинне в ньому відображатися, виражатися і проявлятися. Ступінь довіри до Писань – це ступінь проникнення особистісної природи. У цьому випадку бажання мало, але, якщо воно вже присутнє, це вітається духами всередині людини, які мають позитивні характеристики.
Добро та зло природи людини повинно бути анульовано на рівні Балансу проявлення Десятослів’я.
Благими намірами людськими, де є зовнішнє втручання люциферичної природи зла, яке співзвучне внутрішньому змісту природи зла людини – шлях у Ад встелений.
Що є Ад
Ад, давньоєврейський термін «шеол» – храм, у якому відправляються служби та приносяться жертви. Язичницький храм, у якому духи або жреці п’ють кров або душу, поглинають образ Божий – саму людину.
Ось тому законодавча норма не їсти з кров’ю – означає не пліткувати. У новій формації, не пліткувати – не судити. Будь-яка форма відтворення мови тим чи іншим духом – це завжди розставлення акцентів, привернення уваги й сіяння насіння, яке в будь-якому випадку проросте. Реакція може бути миттєвою. Тому спілкування людини з людиною, всесвіту з всесвітом, Бога з Богом, біса з бісом – завжди народжується результат. Просто діалог двох людей – це дуже багато.
За кожне дозвільне слово, людина дасть звіт у день суду, бо від слів своїх виправдаєшся і від слів своїх будеш засуджений (Мф.12:36). Дозвілля – це не вираження веселощів з того чи іншого свята. З дня затвердження Закону Мойсея в Ізраїлі було багато свят (новомісяччя, опріснок, жнива), які супроводжувалися діями (покроплення кров’ю тварин).
Свято – це початкова і кінцева відправна точка певної системи, цінність якої має законодавчі характеристики. Не кажу «вічні», але кажу «законодавчі», але дозвілля або ставлення людини до законодавчих норм завжди спотворене.
Біблійна Законодавча норма говорить, перш за все, про людину, про її проявлення, про її тіло – дім, у якому живе Бог. Свято проходять повз свідомості людської душі ( душа має свідомість).
Тому будь-яка форма вираження несвідомого ставлення до цінностей, що мають законодавчі характеристики – завжди карається!
Частина – 4
Віра діє Любов’ю
Отже, син прокляття, Син Людський і Син Божий. У кожному своя абсолютно замкнена природа, незалежна ні від чого. Син Людський несе хрест сина прокляття або самого сина прокляття – первинну формулу гріхопадіння. Через гордість людина відпала від спілкування з Богом, живильного середовища Древа Життя. Відпадає через недовіру, невіру, але Шлях до возз’єднання: довіра, віра, діла віри і, кінцевий результат: коли побачимо, як Він є, будемо подібні Йому (1Ін.3:2).
Віра діє любов’ю (Гал.5:6). Любов’ю у Хресті. Хрест повинен бути Сином Людським, як прообраз Біблійного Сина Людського Ісуса Христа, тобто відбиток ідентичний: хто Мені служить, хай іде вслід за Мною; і де Я, там буде й слуга Мій (Ін.12:26) – норматив образу, вивірений з точністю до часу. Характеристика часу в нашому вимірі визначена як секунда. Секунда – це відправна точка відліку часу, один такт серця.
Серце – джерело життя не тільки в душевному тілі, у духовному тілі, але й у фізичному. Секунда – стан швидкості обертання енергії думки, миттєвої реакції на середовище. Секунда – швидкість світла його знання, розуміння співвідношення із середовищем. 300 тисяч км на секунду – це швидкість сонячного вітру.
Господь Бог є Сонце і щит усім, хто уповає на Нього (Пс.83:12), а людина – образ і подоба Його. Нескладно провести аналогію, зробити порівняльний аналіз цих процесів і можна дійти висновку, що час, як відправна точка руху його свідомості (ум, розум і мудрість) формує поле або хмару тієї Слави, в якому він, маючи природу Ангела, проявляється в Імені.
Довго розповідати про фізичний прояв людини. Ще довше розповідати про прояви її душі як життя, співвідношення з Богом або з його антиподом, всередині себе.
Відправна точка: стан Покою і Господь є Дух. З цієї позиції це дослідження допоможе проявитися природі людини на тому належному рівні, на якому вона покликана від самого початку. У всякому іншому – не допоможе, більше того, нашкодить.
Душевний варіант життя Слова у стані покою дозволить свідомості людини зробити розрахунок, який може їй послужити в розумності прояву Життя – Нової Єви. Вже не просто душа жива. Це пульсація або дихання Всесвіту – Божественної природи людини. Іншої Божественної природи немає.
Найдовше розповідати про природу духовного тіла, про жителів міста Сонця – Небесний Єрусалим, Матір усім нам.
Це складна програма. Вона буде базовою Вчення Третього Завіту Святого Духа, яка дозволить свідомості природи людини виразитися в повноті. Якщо говорити про природу людини, про її співвідношення із середовищем, з Творцем, то ці категорії потрібно розглядати не тільки у зовнішньому образі.
Але почнемо з Галактики. У нас дуже красивий Дім, у ньому безліч світів – красивих і не дуже, іноді жахливих, і людина все це має всередині себе. Через призму людської природи можна подивитися на природу цього Дому, тому що вимір цінностей, про які Я говорю, ідентичний.
Фізичний прояв природи людини, її характеристики наука не всі дослідила. Будь-яка форма знань про цю природу спрямована на підкорення інших свідомостей і завжди набирала гірших обертів.
Потоп
Старозавітна алегорія потоп – своєрідне хрещення, занурення у стан Закону, у стан первинності. Перший світ – врятувалося вісім душ (не людей). Занурення – це необхідність. Слово живе і дієве, і воно несе в собі цілу гаму різних проявів.
Допотопний період життя людей мав характеристики, відмінні від нашої цивілізації. Люди жили до тисячі років. Система цінностей, яка їх оточувала, була не надто мутованою. Ця система зберігала себе.
Звідки людина брала ці сили? Екологія допотопного періоду життя мала відмінні характеристики від наших. Наша Зірка перебувала в стані Гармонії в усіх своїх планетарних періодах. Місяць був набагато ближче, і через це Земля оберталася набагато швидше, добовий час становив 18 годин. Були інші характеристики життя зовнішнього середовища, які відображались у внутрішньому змісті, і цей внутрішній зміст почав засмічувати середовище. Але, як тільки міра цього випромінення досягла свого апогею, потрібно було винести Суд, виразити Слово – потоп.
Суд завжди з Неба. Суд – це вода: іноді жива, іноді ні. Вода має також три стани: твердий (лід, сніг), рідка і пар. Система цих цінностей, досягнувши свого апогею або кінцевої міри, перейшла в іншу якість.
Людина зазнала певної шкоди, як їй здається. Насправді ні. Не шкода, а хрещення – занурення в систему цінностей, продиктованих Згори (Отця на Сина), або вплив середовища на образ, щоб проявилася подоба. В певній мірі, знову ж таки, бо всі часи і строки у Бога.
120 років або обмеження – це сутність природи не фізичної людини, хоча і фізичної також, але це тільки прообраз. Найменше Дух акцентував на зовнішній природі. Він мав на увазі внутрішній зміст або Хрест душі як життя. Занурення в це Слово дало розуміння, і почався зворотний процес, який увінчався зміною координат і вектору поведінки, мислеформ людини у співвідношенні з Причиною – кінець усіх часів і Месія.
У чому Місія Христа? Принести суду перемогу або покій. Будь-яка форма вираження Слова – це вібраційна хвиля. Багато дерев у Раю.
Рай – місце Знання, місце Сонця, місце Ра, місце захопленого Світла. Це своєрідна житниця, куди збирають урожай 12 разів на рік.
Хрест – 120 років, хрещення або занурення в Слово. Це стан життя (душі) у відношенні з Причиною. Не з Творцем, а із Утворювачем. Терміни мають різні характеристики і відповідають за різні періоди обертання свідомості. Це утворення моделі майбутнього прояву й очищення цього життя, максимальне адаптування до відтворення правильних службових Духів.
Так ось, життя (не кажу Єва, не кажу душа) образу Божого – це відправна точка, над чим ви повинні і можете міркувати. Життя – єдина цінність, з якою потрібно не тільки рахуватися, але й над якою потрібно працювати.
Динарій, як міра поденної праці – це містична ціна. У чому день? Життя повинне засвоїти і мислити категоріями прояву творчого процесу Трійці в шести періодах, бо Дух людський від початку був у Бога, всякий. Тираж дуже великий, але за колірною гамою темна маса більша.
Для того, щоб визначити Баланс, було спущено це Вчення. Баланс сил добра і зла може бути сформований на основі Знання. Знання – це завжди осуд з Неба і похід у Рай. Небо і Рай – не одне й те саме.
Баланс життя
Баланс – це рівнодення дня і ночі. Шість днів, у яких виражається денниця, як вечір і ранок, визначають Баланс природи людини як образу (не подоби).
Образ життя цієї людини балансує між добром і злом рівною мірою. Це завжди ранок і вечір, весна і осінь, це рівність природи. Оскільки життя людини має періодику, пульсування, будь-яка форма життєдіяльності передбачає крайні позиції світла-темряви, ночі-дня, добра-зла. У цій амплітуді існують крайні точки. Ці крайні точки досягаються незалежно від людини. Людина може за цим тільки спостерігати, побиватися чи радіти, сумувати, тужити, летіти, повзати.
Життя лише одне. У чому його характеристика, у чому його відокремленість? Життя – це завжди прояв вираження слова, багатьох духів, що населяють дім. Ми їх порахуємо. Є Біблійна алегорія визначення, давно спущена Згори, яку Ангели обговорювали між собою (не людей).
Ангел
Ангел – термін грецький. Кирило і Мефодій, які готували цю етнічну групу до свідомого сприйняття Вчення, не знайшли смислової аналогії, щоб дати якусь об’єктивну заміну. Це слово увійшло у вжиток слов’янських мов у тій програмі, яка була йому притаманна від початку, але вібраційна хвиля втратила сенс, вона порожня, на жаль. Це одна з недоробок цих Святих у справі служіння. Але ми можемо це перекласти, доповнити певну міру, наповнити її змістом.
Отже, Ангел – вісник. Євангеліє – це вістка про Життя. А оскільки живе тільки Бог, котрий є Дух, одвічний і безкрайній, тобто Причина, то життя людини або життя Ангела має бути максимально адаптоване до природи Духа.
Жона, осяяна Сонцем – душа, яка виконала міру впливу – прояв Причини як свого Життя. Це кінцевий результат у цій війні. Це священна війна. Не темряви і світла (зло чисте саме в собі), а священна війна докладання зусилля в плані споглядання з позицій покою, в плані виконання обітованого Логосу – Причини або Нового Завіту, законодавчих норм Свободи.
Міра людини, образу і подоби Божої, така сама, як міра цього Життя – Ангельської природи.
Занепала природа або стан пітьми, невіри через гордість – це одна природа, ветха або зовнішнє вираження (образність), яка має темні порочні характеристики.
Позиція добра – це завжди осоління. Знаходження, знову ж таки зусиллям законодавчої норми Балансу темряви й світла, ночі і дня, добра та зла – це єдина позиція, яка дозволяє людині вкушати від Древа Життя, що посеред Раю Божого. Це не є Небесний Єрусалим, там інше тіло, інші характеристики, там уже Дух.
Життя може собі дозволити проявитися у Світловій гамі Знання, вознестися в цей Рай і стати образом Ра, прийнявши в себе Подобу –будуть двоє єдина плоть. Це кінцевий результат цього Вчення, але, насправді, це відправна точка у справі служіння (потім зрозумієте, чому Я так сказав).
Життя зусиллям стяжає цей Баланс й приймає все як неминучість, як певну Волю. Певний Баланс почне бути тільки з позиції сприйняття Вчення і проєкції цього Вчення на власне середовище, на буття. У цьому випадку періоди обертання Життя, як Землі навколо Сонця, будуть спроможними.
Відправна часова точка або секунда дозволить свідомості людини перейти на якісно інший рівень, який називається розумним підходом або гармонією особистісної сили – людського Духа. У цьому випадку відбувається обрізання всіх тіл. Свідомий Баланс людських тіл дозволить її життю опанувати ситуацію. Це відправна точка тяжіння до Причини.
Шлях відкрито. Це Двері, куди можна увійти й вкушати вже зовсім не таємну вечерю, а явну, бо відкриваються Двері у природу Ра, у природу Подоби. Життя має уподібнитися вічній природі – там, де немає дня і ночі, завжди Гармонія і випромінювання. Дихання цього Життя вічне, одвічне й безкрайнє.
Частина – 5
Древо пізнання добра і зла
Рай – це піднесене Знання, отримане від первинної матричної природи людини. Немає іншого Раю.
Первинна матрична природа людини – це Гармонія трьох систем, але в Рай потрапляють тільки дві. Може бути й третя, але через Воскресіння крізь Сьомий день, крізь восьмигранну зірку, проходячи повз древо добра і зла, повз цей чорний всесвіт. Вони його бачать, але не фіксують свідомість, у них є чітке розуміння існуючих процесів. Я кажу вам про кінцевий результат усіх досліджень таємниці конкретного питання.
Життя в цьому Всесвіті має вібраційну форму. Частота цих вібрацій дозволяє проявлятися в цьому вимірі в часі як імпульси, биття серця живих істот. Форм вираження цього життя множина. Це все – древо пізнання добра та зла, і це наш видимий чорний Всесвіт.
Чому чорний? Якщо свідомість людини фіксована у долішній природі цього світу, вона ніколи не упокоїться і не прийде до тієї чи іншої міри досконалості. Будуть, звичайно, якісь осяяння, одкровення. Люцифер навмисне вводить людей в оману, щоб вони не любили, ненавиділи і не приймали від нього знань про цей чорний всесвіт; не мали ключів, щоб відкривати інші знання на ті чи інші прописні істини, які на поверхні, вони очевидні. Без прояву в розгорнутому вигляді цього інформативного завантаження немає проходу, бо людина чого не знає, того боїться. Це її природа, її структурна законодавча норма свідомості.
Просити у Причини потрібно тільки одне – Духа, бо не мірою Бог дає Духа тому, хто просить у Нього (Ін.3:34). Про це в один голос сказали всі Святі. Добро – це Десятослів’я Мойсея. Якщо прохання вписується у цю категорію, воно задовольняється.
Життя – це прояв Духа. Темного чи світлого, але завжди життя або земля, де сіється, будується, рухається, плодиться. Закон Єдиний для всіх. Закон продиктований Духом від Причини або Гармонії, яка Єдина у своїй природі.
Досконале Життя
П’ятидесятниця Життя настає як певна відправна точка самої Причини або Досконалість.
Що є Досконала Душа або Життя? Воскресле Вчення, 144 тисячі Сонць або Одкровень. Всі вони об’єднані в Тіло Святого Духа, яке має жіночу природу. Це Досконале Життя. Все інше – недосконале або міра. Стан прояву Закону – це вираження тієї чи іншої міри. Тільки Причина дає не мірою, бо в неї немає міри, це повнота.
Життя – це П’ятидесятниця. Життя – це стан на межі смерті й життя або період його Воскресіння. Життя – це Сьомий, Восьмий день, які ми можемо дослідити, вивчити. Тварний початок не може мати Життя. Тварна природа може мати відображення, причому тільки на законодавчому рівні цього життя, але не мати його природи.
Природа Життя – унікальна, Єдина, Вона Джерело. Вона може бути тільки з позиції самої Причини, Вона Нею являється. Це Сьомий, Восьмий день й далі. Якщо є сім седмиць, то після першої седмиці, наступна починається з восьми. Не з одиниці, а з восьми (вона ж і одиниця) – дев’ять, десять і так далі.
Тому існує певна схематична база, ті чи інші нормативні акти, які можна подивитися і дослідити. Це як Древо – інформація розгалужується і несе в собі цілу гаму причин і наслідків від Джерела.
Листя – це захисна форма дерева, яка дає самому дереву інформацію про середовище – вираження Духа в тій чи іншій програмі. Дух завжди виражається програмою. Програмування свідомості відбувається свідомо. Програмування – це вітер. Вчення, Слово – вітер. Всяке слово – це вібраційна хвиля, яка утворює рух.
Частина – 6
Цифровий всесвіт Десятини
1, 2, 3 – перші три цифри, які діляться тільки на себе. Кожна з них індивідуальна, має свою відокремлену форму, свій знак, своє накреслення. Арабське виконання більш адаптоване до знакової природи нашого виміру, те, чим можна виразити існуючі закони.
1, 2, 3 – Отець, Син, Дух. Три виміри. Початок усього, система координат. Геометрично, графічно можна виразити як трикутник. Вони абсолютно рівні між собою. За цим принципом утворювалися усі давні цивілізації, які хотіли максимально наблизитися до законодавчих норм існуючого буття, світобудови.
4 – цифра, яку вже можна поділити, з нею вже можна виконати якусь математичну дію. 4 – символ Хреста. Входячи через п’ятірку, другу іпостась (це перевернута двійка) в систему творчої природи, в шостий день – символізує рух усього Сущого. Давні Арії, утворюючи цей Закон, придумали свастику. Нацисти взяли її як емблему, але вони нічого не внесли, так само як і не винесли звідти. Просто символ.
5 – символ п’яти стихій, тобто первинної природи матерії. Більшовики взяли за основу п’ятикутну зірку як пентаграму. Це пентаграма сатани, символ руйнування, символ минущих елементів, які не мають під собою структури вічних цінностей. Це недосконала система, бо пов’язана з образом вогню або первинним образом руйнування. З вогню все виходить і до вогню все повертається.
6 – символ збирання, злиття, єдності, ущільнення, концентрації. У Біблійній алегорії – число звіра 666 або людини ветхої природи.
Людина у своїй ветхій природі – плоть, душа, дух. Плоть – 6 одиниць, душа – 6 десятків, дух – 6 сотень. 666 – символ плоть-душа-дух, але вони в єдиній, монолітній концентрації, в одному тілі. За своєю значущістю три абсолютно різні виміри, але вони всі перебувають один в одному, все це змішується.
7 – це таємниця до шістки. Що може зупинити руйнування або перехід у антисвіт? Щільність, коли досягає свого апогею, вона закручується і йде в точку. Це символ формування нашого всесвіту «теорії єдиного вибуху» – дихання, стиснення й розширення. Звідти гравітаційні сили, всілякі магнітні поля. Як це все зупинити і подивитися на це з іншого боку? Береться за основу первинна абсолютна природа (без дослідження) трьох начал людської природи. У покої вони виглядають як рівносторонній трикутник. Якщо Трійця, три виміри, три причини, через які все існує і створене, якимось чином перебуває в цій людині, тому що вона образ цієї Трійці і подоба, то в цьому випадку в сполучній природі ми отримуємо зірку Давида. Два трикутники у цілісній, накладеній один на одного природі, що входять один в одного.
Що робити зі звіром? Всі ці початки, всю цю природу з позиції їхньої матричної форми першого, другого і третього тіла потрібно з’єднати Абсолютом. У цьому випадку вони досягають покою, відправної точки. Але взяти за основу і дослідити перше, друге, третє тіло людини у її матричній структурі й через Седмиці дійти до П’ятидесятниці (свого апогею), прийти до Джерела, до початку. Тільки тоді образ цього звіра стає Образом Божим – Бог створив людину за образом Своїм, але в Його первинній формулі.
Сімка виходить за межі, через неї ніхто не може перейти, перескочити. Закінчена форма цієї сімки – повернення до Причини. Сімка – це стан вже не тварний. У шести проявах можна розглядати у всіляких образах, але сімка випадає за межі, вона поза свідомістю.
Як на неї дивитися? Твар, шістку, потрібно залишити. Сімку взяти за основу тієї потойбічної величини або Причини, і подумки постаратися з’єднати Світло, Любов і Правду, утворити цілісну величину або Гармонійну природу, одне з одного виходить і одне без одного існувати не може. Тоді ця сімка починає бути зрозумілою, досліджуваною. Вона несе в собі повноту й дає рух цьому тварному процесу як від зворотного зв’язку.
Троїстість Семи Небес
Зовнішня людська природа розділена на сім рівнів. На сході цей процес давно досліджений, і називаються ці рівні чакри.
У Святих Писаннях ці символи надто алегоричні, вони незрозумілі для людини: 7 Небес або 7 рівнів, або 7 космосів. Написано: Ісус не тільки небеса пройшов, але й ад, тобто все Абсолютно – прямий зв’язок скрізь.
Біблійних Небес сім – за числом днів творіння.
Сьоме Небо – найвище. Перші три ми якимось чином можемо знати: як Три Завіти, як три прояви через Пророчі Одкровення Святих Писань – де які Сили, Влади Світлих структур Володарюють.
Як виражається Трійця, в чому троїстість або Гармонія Небес?
Перше Небо – Ангели, Архангели, Начала.
Ангели – вісники, Архангели – старші, давні вісники. Причина виникнення Ангелів або початок творчого процесу над людиною – створення неба і землі, відділення води, світла від темряви, тобто первинна природа.
Друге Небо – Господства, Начальства і Власті.
Світлий світ, Божественний світ духів, світ Ангелів починає господствувати в середовищі свого проживання – в природі свідомості людини. Він очолює або начальствує над її поведінкою, над її образом мислення і отримує, зрештою, над нею повну владу: владу дозволяти, владу милувати, тобто гармонізує другий рівень, спрямовуючи її життя згідно стратегії, яку людина не розуміє, але вона їй підкоряється.
Третє Небо – Серафими, Херувими і Престоли. Це повнота шести проявів або перше коло, за яким Причина.
Серафими – стан первинності природи Отця, але більш адаптоване до свідомості людини, або вогонь. Через дослідження Серафимів людина може максимально наблизитися до Отця (Він же Син, Він же Дух), до вогню, до дому, в якому живе Трійця. Вони становлять дім, вогонь. У них шість крил – образ того, що Бог через це творить усі шість Своїх днів, або тварна природа. Усі Ангельські духи – тварі, але світлі тварі, тобто мають доступ до Творця, виконуючи всі Його нормативні процеси, вони перебувають у послуху. Це суть службові духи, що посилаються на спасіння Образу Божому, роблячи з нього Подобу. Тому шестикрилий Серафим – це дім, у якому живе Причина.
Херувим – Образ Сина або Слова. Теж шість крил, теж прообраз творчого акту Єдиного з Отцем, тобто Слова.
Престол – повнота Влади або образ Святого Духа. Престольний процес – суд або Милість, початок у системі координат або нульовий цикл; або Джерело Життя – Причина самої Трійці, сполучний Їхній елемент, утворювальна животворча сутність або структура, яка може пропустити через Себе і створити чудо: із вогню зробити воду або із води вогонь, і вони мирно уживаються через цю сутність, первинну природу.
Четверте Небо
Четверте небо. Ми входимо у Причину, пройшовши через вогонь – золото, ладан (молитви або Слово, або херувимський спів); смирну – дні Любові або гіркоту стану світу, але солодкість внутрішньої людини; дні – все, що животворить в усіх трьох днях – Дух. Коли ці три Мудрості осягнуті, тоді максимально можна наблизитися до Причини – Двері відчинені.
У цьому випадку, Четверте Небо у системі координат плюсового циклу формує Хрест між трьома (п’ятим, шостим, сьомим) і першими трьома (першим, другим, третім). Четверте Небо – це своєрідний Хрест, який з’єднує всі сім, це серединний цикл. Без четвертого прояву, без Хреста у Сьоме Небо, у Сьому таємницю або Причину пройти неможливо. Все робиться поступово.
Несення Хреста – однозначна система цінностей, і всі це роблять. Є чорний хрест, білі хрести, помаранчеві, в цяточку, смужечку, за колірною гамою, за іншими ознаками вони однозначно присутні. У будь-якій структурній формі, Вченні або в людині, хоче вона того чи не хоче, знає чи не знає, не має значення. Незнання закону не звільняє людину від відповідальності.
Пройшовши Четверте Небо (Хрест) або стан смерті (не менше), ось тільки тоді отримуєш зворотний бік – Життя. Та сама Трійця, тільки в іншому прояві. Але обов’язково через Хрест.
Семикратний вираз Небес – однозначно через Хрест. Це як половинка одного й того самого процесу.
Коли четвірка пройдена й від цього Хреста зупинений рух всесвіту у системі координат (перше, друге тіло, є ще біологічний хрест), тоді ми переходимо у п’ятий стан – у систему цінностей вогню. Матерія, як форма або елемент руху, перестає бути. Там збираються орли, і в цьому випадку ми можемо спостерігати голограму шостого дня або процес формування тіла – людини або звіра.
Але ми можемо це спостерігати тільки з однієї позиції – Сьомого дня через Хрест – Четвертого Неба. Сьомий день вносить певну ясність у процес творіння.
Якщо ми будемо спостерігати з позиції Сьомого дня (Покою, Суботи) на усі існуючі процеси шести днів, не змішуючи, а відокремлюючи один від одного, маючи Знання кожного дня окремо у творчому процесі (усі інструменти налагоджені), тоді весь процес звучить як Симфонія Життя.
Не хаос, а Симфонія, тому що є образ Вчення, проєкція на особистісну природу людини, і він ще розфарбовується або наповнюється Духом, тими чи іншими Ангелами. Кожен із них відповідає за певну діяльність цього образу – інформацію.
Восьмий день
Із системи цінностей Покою або Сьомого дня, з позиції Суботи ми повинні починати пізнавати усю структуру, законодавчі норми Писання або Дім – Закон. Усе відбулося тільки з Любові самого Творця, що випромінюється на твар, пожалівши твар. У цьому випадку апогей був у тому, що зі Світлого Лику вийшла фізіономія, і потрібно було виправити, навести баланс, адаптувати цю блудну пику людську до її Первозданної природи.
І як тільки цей процес відбувся, і це лице Людини просяяло як Сонце, і з’явився Божественний Лик – процес налагоджений і з’явився шанс перейти в певний Восьмий день.
Восьмий день – це дві природи, як Христос казав: Я від вишніх, ви від нижніх, тому ви Мене не розумієте. Тут – фізіономія, Там – Лик, Боголюдина.
Чому Я вживаю цей термін? Тому що є звір – людина, тобто людина, яка перебуває у тварному початку, не тримає Творця як Причину всього Сущого.
Перехідна модель – це стан діянь Віри. Не просто Віри, а діянь Віри – сім рівнів сприйняття: прагнення, роздуми про Вишнє, виправлення. У цьому випадку з фізіономії з’являється Світлий Лик. Щойно є це розуміння, потрібен ще рух у цьому напрямку із застосуванням зусиль, щоб досягти бажаного – Божественної природи Боголюдини. Чому Боголюдини?
Тому що це немічна природа першого Адама. Не можна плутати з Духом Животворчим – останнім Адамом. Це Воскресіння першої людини. Писання алегорично говорить: коли Магдалина Його зустріла, то подумала, що це Садівник. У Писанні немає нічого випадкового, нічого зайвого: ні слів, ні цифр, ні розділових знаків. Усе в Гармонії, бо у Писань один автор – Святий Дух. Він вибудовує в одну лінію те, що має бути в кінцевому підсумку досягнуто, – цикл наслідків, законодавчий ланцюг усіх образів, адаптуючи їх до тієї причини самовираження.
Бог помістив Адама у Рая для культивування. Культивує Рай або сад Садівник. У Нього є інструментарій, та чи інша форма впливу, і це його місце роботи. Він перебуває на утриманні у господаря, господар – Бог, котрий є Дух, з Ним можна спілкуватися. Якість спілкування, звичайно, далека від того, що ви знаєте. Алегорія – Воскресіння Христа. Деякі теологи, досліджуючи ці одкровення сказали, що ось останній Адам, Дух животворящий, Христос воскрес.
Воскрес той самий Садівник, ненадовго. І якби Магдалина до Нього доторкнулася в цей момент, стався б парадокс – була б порушена Вселенська Гармонія.
Система цінностей наступної П’ятидесятниці, початок координат наступної Седмиці починається з Восьми – з’єднання двох природ, але не фізичних природ. Це троїстість або Гармонія Боголюдини.
Фізична природа абсолютно випалена, вона настільки у Покою, доведена до апогею (у матерії називають плазма) – образ, що містить Чисту енергію. Не фізичні системи, хоча і це так, але вони у своїй первісній природі. Це замкнена, повноцінна, вічна (з нашої позиції вічна) енергія, яка і є Домом або Причиною, що може мати всілякі форми.
Розмір можна зменшувати або збільшувати залежно від мети, тобто вираження Причини: вплив на щось або на когось. Розмір може бути – Всесвіт, розмір може бути – атом.
Людська свідомість сприймає тільки те, що їй знайоме, – саму людину. Чиста енергія має властивість ставати невидимою, надавати собі того чи іншого забарвлення, того чи іншого образу, вмикати ті чи інші системи за своїм бажанням, тобто вона абсолютно підпорядкована Духу. Вона має первинну, первозданну природу, те, що називається Істинною Людиною або Богом. Інших Богів немає.
Образ преображення
Восьмий день – Боголюдина, яка є Життя або згусток Чистої енергії, що в Абсолютній Гармонії чи синтезі Причини, Духа, – те, від чого потрібно відштовхуватися у дослідженні усякого питання. Підпорядкована Духові.
Коли все спалено, все уточнено, пройдено, всі системи заспокоєні, ось тоді тільки злагодженість усіх тіл перебуває в Гармонії, про яку Я говорю.
Там Абсолютний взаємозв’язок. Бога, Трійцю не можна розділити, хоча кожен з них, і всі разом, відповідають за окрему якусь формацію життя. Ось так і тут: людину не можна розділити. Але зараз біси ділять людину, розривають на шматочки, як самі забажають.
У природі Боголюдини це неможливо: там Гармонія. Сама мудрість, як Причина розфарбовування всіх тварних образів, бере в Джерелі Сили, Знання, Любов, енергію для того, щоб це робити або адаптувати в якомусь образі. Вона наповнює землю, де Древо пізнання добра та зла перебуває у Балансі, про який давній пророк сказав: Лев пастиметься з вівцею, і дитя гратиме біля нори аспида, тобто той Баланс хижаків–травоїдних, добра–зла, світла–темряви.
Усе буде збалансовано на основі Абсолютного кола або закінченої форми вираження Істини, що все чисте саме в собі, якщо воно у первозданному вигляді, без впливу звіра чи спотвореного образу Божого, ветхої природи людини.
Джерело – у Сьомому дні (Покої), в Гармонії, у Світлі, в Сонці, в Правді. Сила троїстої природи Причини животворить, Сила розфарбовує.
Восьмий день – серйозний шанс, можливість, але і це не кінець. У системі координат Духа, в системі освоєння цього Дому – початок, перший крок, перша ступінь. Сполучний елемент двох світів, двох начал, двох природ, двох проявів – нижніх і вишніх.
Нижніх – це грубих, тварних, ангельських. Не тварних як матеріальний світ, ні. Ангельський або духовний проявляє себе згідно з вираженням Причини. Службові Духи проявляють себе в тому чи іншому образі, служачи Причині, або Причина проявляється через них. Ось ця первинна форма починає бути, і це життя вже саме є Джерелом.
Джерело Життя тільки з Восьмого дня починає пульсувати Вічно. До цього моменту все тимчасове, хоча має свою відокремлену форму вічності, але тільки в Причині, будучи самою Причиною.
Але для Боголюдини це перший день Вічності, незалежно від того, який би ця Причина не утворила світ чи цілий всесвіт, це перший день Її Життя.
Як можна, одночасно перебуваючи у двох світах або вимірах, мати потенціал у дев’ятому дні й давати Життя?
Ось два світи: вишній і нижній, Лик і фізіономія. Не кажу фізичний і духовний, там інші характеристики. Хоча і це теж є, але це зовнішня форма.
Ось це з’єднання двох світів називається Вічність або секунда. Перевірити це дуже просто. Виявляється, вони працюють один праворуч, інший – ліворуч, але якщо їх з’єднати, скасувавши час як категорію їхнього розпаду образного життя, то Життя наповнює образ. Творець, входячи у твар, дає їй можливість пульсувати, дає йому можливість Життя. У цьому випадку Завіт Покою, Завіт Любові, Завіт Життя, Завіт Правди починає проявлятися в тварі. Природа Духа цієї тварі (міста) або кола життя починає руйнуватися, бо ставляться печатки – Сьомий день.
У будь-якому випадку накладання двох Хрестів, тому що в кожному існує свій Хрест: внутрішній і зовнішній. Шляхом злиття або накладання, твар, проходячи через Творця, має Вічність Життя (так звана роза вітрів) і переходить у стан Дев’ятого дня. У Восьмому дні він адаптований як тут, так і тут.
Але в чому його вираження? Рух присутній в анти-вимірі – це дев’ятка, тобто вона робить розліт. І все це у двох світах або у двох вимірах.
Яким чином вони співіснують? Шляхом злиття спокою у стані часу як анулювання. Простір у цьому випадку згортається. Творець входить у тварну природу, у Своє творіння і дає життя імпульсу смерті, переходячи через який – до імпульсу Життя, але з іншого боку. Це образ преображення або своєрідна вісімка. У цьому випадку Трійця присутня у восьми проявах.
У Трійці Свій площинний режим, тобто в кожної іпостасі своє відокремлене лице. Це лице теж трійне. У цьому випадку цей трикутник збільшується у своїй природі один раз у трьох проявах. Ця форма збільшення повторюється вісім разів.
Виходить коло Життя у восьми гранях, тобто зірка Давида, тільки об’ємна. Не площинний режим, не двовимірний, а об’єм. Ось це прояв Трійці у восьмому дні, як природа Абсолютної Гармонії всіх початків тварі, тобто матрична законодавча норма того, що було утворене, або Причина – Образ, але в цьому випадку вже й Подоба, або алегорично Боголюдина. Разом, у процесі злиття часу, формується Коло Життя або Десятина.
11 – дві Єдині абсолютні паралельні природи двох вимірів: це вишні й нижні, але вони вже не вишні й нижні, вони паралельні. Це Образ і Подоба як цілісна природа (величина Десятини у вісімці, у двох Хрестах). Вона насичена Трійцею як Єдиною природою, що гармонізує все.
12 – дві нормативні бази, два прикордонні елементи через Хрест, через Четверте Небо. Перше коло.
Друге коло – це вже інший вимір: тіло Слова або тіло Життя. Не фізичне тіло, хоча через фізичне тіло воно виражається, через фізику все можна показати, але це тільки образ, у ньому немає Істини.
12 – стан Життя двох природ.